Популярна ведуча музичної програми для всіх поколінь «Фольк-music», що виходить на Першому національному телеканалі з 2008 року, народна артистка України, співачка, яка підкорює серця своїм співом. Знайомтесь – Оксана ПЕКУН, жінка, яка знається на справжній автентичній музиці, відроджує український етнос та надає нового життя народним пісням з усіх куточків України.
– Оксано, ви вокалістка та ведуча телевізійної програми. Але чого більше?
– Справа в тому, що взагалі я за фахом учитель музики і навіть трошки попрацювала в школі. Але мене тягнуло на сцену. У мене потужний вокал, я хочу співати, і сцена для мене в пріоритеті. Ведучою я стала після багатьох років своєї сольної кар’єри. Я досягла певних висот, статусу, була вже заслуженою артисткою України та об’їздила всю країну. У мене були сольні концерти в палаці «Україна», різні програми, які дали мені статус популярної естрадної співачки. І вже в тому статусі мене запросили провести програму на телебаченні. Перша моя спроба була в 1998 році – на ІСТV була така музично-розважальна програма «Соло нового сезону», де я була ведучою.
– Сподобалось?
– Воно-то сподобалось, але було дуже важко. Мені взагалі в житті подобається робити якісь експерименти: у співочій кар’єрі виконувати джаз або співати в роковому стилі, пробувати різні моменти, як-от телебачення. Потім була ще одна передача, така проста й традиційна, де я читала листи та вітала з днем народження, ювілеями. Мене взяли туди на Перший національний, бо в мене така харизма доброї людини, я вмію красиво сказати теплі слова. А у 2008 році наш керівник запропонувала зробити фольковий проект, тому що дуже мало було народної творчості на телебаченні. Взагалі про українську культуру дуже мало розказували, були якісь сюжети, але конкретної пов’язаної з фольком програми не було. Було вирішено зробити таку оригінальну музично-розважальну програму – «Фольк-music».
– Хто її автор?
– Автором та продюсером став Володимир Коваленко. Він цю ідею розвинув, бо на початку було все лаконічно: ми брали народну пісню та давали її відомим співакам, які її переспівували, а далі йшов сюжет про містечко або село, де жили люди. Це було, як то кажуть, без обгорточки. З часом воно обростало та обростало, почалися розмови з людьми, ми стали розшукувати якісь цікавинки.
– Я так розумію, що ви брали пісню з якогось регіону, приїжджали туди та все, що є навколо цієї пісні, знімали. А можна з подробицями?
– Наприклад, ми приїжджаємо в село, і там є колектив, котрому вже 50 років, і вони співають ще з радянських часів. Вони розказують, що колись їх було 100 чоловік, вони все робили разом, але з часом воно все якось розпалося, залишилось 10 чоловік – той кістяк, який був з самого початку. І ми розказуємо про тих людей, яку долю вони пережили, чим займалися або не займалися; може, є якась майстриня, що сама робить цікаві речі, чи ще щось. Це те, що стосується самих людей. А ще ми слухаємо пісні, які вони співають. Узагалі ми чуємо багато пісень. За стільки років ми забагато знайшли й видали в ефір – у нас лежать тисячі пісень. Усе це я записую, збираю та привожу до Києва. Потім відслуховую та роздаю нашим популярним виконавцям, сучасним або оперним, – різножанрові у нас переспівувачі.
– Ви самі співали ті пісні?
– Авжеж, і не раз. Я вам скажу, що в мене як у співачки поповнився репертуар на цілий альбом. Чим підкупає народна пісня? Вона натуральна, має дуже прості та дохідливі слова. Коли співається, що йшла через річку та зустріла коханого, то ця одна фраза така, що буде розкрито все!
– Тобто розкрито все? Манерою співу, інтонацією?
– Зрозумілими словами та простою мелодією.
– А чому ж народна пісня так торкає, коли все просто?
– Тому що вона написана дуже багато років тому. І написана не надумано. Я думаю, що пісні писалися так: раніше у людей не було телевізорів, вони збиралися разом, щоб щось в’язати, шити. Це називалось досвітки або вечорниці. Жінки збиралися між собою, а мужики були по шинках. Кожна щось розказувала, якусь історію – про будь-що, а потім про кохання пішло. Усе, готова пісня. Якщо то чоловіче кохання, то було якось так: «Гуляв я три роки, не знав я мороки, та й зустрів своє кохання». Уся життєва інформація закладена в наших піснях, а також історична. Уся історія українського народу викладена в піснях.
– Тобто то є наш національний код у піснях?
– Це є наш генетичний код, наше минуле. Зберігаючи це, ми можемо передавати важливу інформацію. Дехто вважає, що народна пісня – це несучасно, непопулярно. Молодь зараз не дуже хоче співати народні пicнi, але співають. У них є Інтернет, де багато іншої інформації, більш складної та важкої. А наша легенька та простенька музика відходить на другий план. Але через років 15–20 діти стануть дорослими та захочуть заспівати своїй дитині колискову. І вони не будуть співати «Грін Грея» або Монатіка. Вони будуть шукати десь у собі ту колискову, яку колись співала їм мати. І та знайдеться у глибинах пам’яті.
– Тобто той код нікуди не дінеться?
– Нікуди. А що до нас, то ми поки єдина програма в Україні, котра все це тримає та зберігає. Звичайно, є фахівці, є фольклористи, які їздять по Україні, є кафедри, що цим займаються. Але мені невідомо, як вони все це зберігають. Узяти наші програми: близько 400 випусків вийшло за 10 років, у кожному з них є по три народні пісні. Кожна пісня – це перлиночка, з якої ми робимо намисто. Бачили наш логотип? Так, це намисто з пісень, які ми складаємо. Ми зберігаємо ці пісні та даємо їм нове життя, коли сучасні виконавці беруть їх до свого репертуару. Пісня починає жити новим життям – я потім чую їх на фестивалях, дитячих конкурсах. Це популяризація, пісні стають шлягерами.
– Де побував «Фольк-music»?
– Скрізь. Точніше, порційно скрізь. Розумієте, ми приїжджаємо в область і охоплюємо всього п’ять-шість сіл або районів. Але ми не встигаємо охопити всіх. За ці роки ми об’їздили всю Україну, але не в кожному куточку були. А черга в нас на п’ять років уперед.
– Це такий величезний потенціал?
– Так. Люди співають і зберігають. І в першу чергу ми їдемо до найстарших, щоб не запізнитися. Бо то є останні люди – носії тих пісень, що збереглися.
– Оксано, на Донбасі було щось цікаве?
– Було! На Донбасі дуже багато українських сіл, зокрема греків та інших народів. Ми багато там знімали, були на Луганщині та Донеччині. Прикро, що буквально через півроку, як ми стали туди їздити, почалася війна. І не всі колективи, які ми хотіли зняти, змогли приїхати до нас у Київ. Але ми дуже багато зняли матеріалу про Маріупольський район, Новоазовськ, Дружківку.
– Оксано, ви можете говорити про роботу практично нескінченно, але я б хотіла поговорити про ваше особисте життя. Вас знають як співачку та ведучу, але мало хто знає як дружину Володимира Коваленка. Як ви познайомились?
– Ми зустрілися дуже давно. Це зараз він заслужений діяч мистецтв України, це така велика вже відзнака від держави, а раніше він був журналістом і одним з керівників на львівському телебаченні. У нього дуже великий досвід журналістики, він шоумен, телеведучий, провів безліч прямих ефірів з політиками на львівському телебаченні. А потім у 90-х роках почалося дрібнення на маленькі компанії, він став одним із керівників телекомпанії «Міст». Оце тоді вони робили телефестиваль «Мелодія», на який запрошували популярних артистів. Я була на той час у декреті й виховувала малесеньку донечку, уже була розлучена. Дивилася, чим займаються мої колеги. Я жила тоді в Тернополі. Бачу, що всі мої колеги на тому фестивалі: Вітя Павлик, Саша Пономарьов – усі там у Львові. Ну, думаю, я теж хочу. Я дуже хотіла потрапити туди. Прийшла на тернопільське телебачення до своїх колег і кажу, що в мене є свої пісні, чому б мені туди не поїхати… Вони при мені подзвонили директору цього конкурсу. А директором виявився Володимир Коваленко! Він був ведучим та автором сценарію, організатором. Йому кажуть, що є, мовляв, така співачка в нас у Тернополі. Він відповів, що й так багато з нашого міста. Мої стали наполягати, що співачка хороша. Нарешті він погодився: «Хай пришле про себе якусь інформацію». Я ж Скорпіонка, я ж свого завжди добиваюся (сміється).
Тоді не було ні флешок, ні Інтернету, не було як терміново переслати. Була єдина касета, яку я щойно записала в студії. І от вона в мене була в руках. І що б ви думали? Я її пакую красиво та відправляю поштою йому, пишу: «Це єдиний екземпляр, прохання повернути». У супроводі написала, що я молода талановита співачка, яка прагне досягти музичного олімпу. Мене запросили на цей фестиваль, і це було величезне щастя для мене.
Я приїхала в призначений час, заходжу до такого великого приміщення, там стояв Володя – такий симпатичний, чорнявий. Він зачитував список гостей, серед котрих справжні зірки, і тут каже: «Оксано Пекун!» Я підбігаю, а він так дивиться на мене й питає: «Це ви мрієте потрапити до музичного олімпу?» Усе, це був той погляд, що нас познайомив. Через кілька місяців ми знов зустрілися на фестивалі в Києві, куди мене запросили. Він спеціально приїхав заради мене, і я зрозуміла, що то людина, яка небайдужа до мене. Людину сприймають за вчинками, а він дзвонив, переживав, питався, чим допомогти. Його надлюдське ставлення та піклування про мене виросли в справжнє кохання. Він любить мене і як жінку, і як співачку, а це дуже важливо.
– Ревнощі були?
– Трошки були. Дуже багато навколо мене чоловіків, звичайно, але він розуміє, що є єдиним для мене. У нашому шоу-бізнесовому середовищі флірт – це нормально. До того ж я теж маю привід його ревнувати: навколо нього такі молоді дівчата – «нога до корінного зуба», усі красуні з довгим волоссям. Мене питають, чи не боюся я за чоловіка, як терплю це. Я відповідаю, що чоловік має розкриватися, почувати себе комфортно. Він бачить, що я нормально до цього ставлюсь.
– Тобто ви впевнені один в одному?
– Звичайно!
– Ваш чоловік зробив вас ведучою, і в мене знов питання: це, може, жертва?
– Ні! У жодному разі. Це був такий експеримент, тому що коли мені запропонували стати ведучою «Фольк-music», одразу попередили, що не зможу так багато часу приділяти сцені. Але я не можу зациклюватися на одному, треба рухатися далі, пробувати щось інше. Цей проект дозволив мені розкритися ще більше: ці поїздки до людей та постійне спілкування зробили мене міцнішою та добрішою. А зі сцени я не сходила. І я завжди рада та готова до нових запрошень, я напоготові до будь-якого концерту!
Фото зi власного архiву спiвачки
