Орест Галицький: До сольної кар’єри готовий!

Йому трохи за тридцять, але він у світі музики поважна персона. Гітарист від Бога, він підкорив майже всі жанри: джаз, поп-музику, естраду… Орест Галицький, який працює з DZIDZIO, Іриною Білик та іншими музикантами, у цьому році готується до сольної кар’єри. Так, настав його час! З чим прийде до нас музикант Орест Галицький – читайте в ексклюзивному інтерв’ю для нашого видання!

– Оресте, привіт! Дякую, що знайшов для нас час. Отже, тебе звати Орест Галицький, ти музикант-гітарист, тобі 31 рік, і ти готовий розпочати сольну кар’єру, так?

– Так (сміється).

– Давай із самого початку. Ти професійний музикант?

– Так кажуть люди.

– А сам ти як себе оцінюєш? Може, у тебе є червоний диплом музичної школи і це автоматом означає, що ти класний музикант?

– Ні, я вважаю, що в такій галузі, як музика, так само як і акторська майстерність, не можна оцінювати людину тільки за кількістю дипломів або їх кольором. Рівень професіоналізму оцінюється під час виконання. Я не знаю, наскільки я хороший музикант, але я багато вчився, щоб таким бути: музична школа, училище, інститут. Колись я виграв стипендію від міністра культури Польщі, що дозволило мені півроку вчитися там у закладі… А взагалі, про те, який я музикант, краще скажуть мої треки.

– Оресте, ти створюєш музику чи тільки виконуєш?

– Створюю. Давно мріяв про те, щоб саме створювати та бути сольним виконавцем, являти собою щось окреме від усіх, мати свою програму та писати свою музику.

– Бути чиїмось музикантом – це, мабуть, не так погано. Ти чий?

– Перш за все я музикант самого себе. Так, я працюю з багатьма різними артистами. На постійній основі це гурт DZIDZIO, з яким я майже 15 років. Моє бажання – іти вперед, розвиватися.

– Одного бажання мало…

– Так. Але цьому бажанню вже років тридцять (сміється). Ось перед Новим роком я випустив нарешті свій перший кліп. Так що бажання почало реалізовуватися.

– Бути окремим музикантом на естраді – це питання грошей, удачі, наполегливості?

– Усього разом. Немає чогось одного. Має бути і везіння, і бажання багато працювати, і гроші. І якщо музику я пишу сам, мені для цього ніхто не потрібен, то зняти якісний кліп – це фахівці й кошти.

– То я повернусь до попереднього питання: бути чиїмось музикантом простіше та дешевше, так?

– Так. Це нереально простіше. У DZIDZIO я просто гітарист, який приходить тоді, коли потрібно, і туди, куди потрібно. Я, безумовно, можу давати поради стосовно пісень, звучання гітари, але вибір завжди буде за Михайлом. І це набагато легше – коли ти нічого важливого не вирішуєш. Коли я, до речі, знімав свій перший кліп, пішов до Михайла, щоб він свіжим оком подивився та підказав щось. Я вже стільки разів бачив, що перестав адекватно сприймати. І він каже: «От тепер ти розумієш, як то воно мені є, коли я знімаю всі свої фільми та кліпи?»

– Оресте, скажи мені, Михайло, тобто DZIDZIO, у житті саме такий, як у своїх кліпах?

– З Михайлом я знайомий півжиття. Колись, коли я жив у Львові, це десь до 2010 року, у нас була група «Друзі», з якою ми грали на весіллях. Можу сказати, що на Західній Україні це був найбільш оплачуваний колектив, що працював на днях народження, корпоративах та весіллях. Ми приїжджали зі своїм світлом, звуком, ставили маленьку сцену, усі були гарно одягнуті. Ми робили шоу для людей. Але феномен успіху DZIDZIO також у тому, що він є максимально близький до людей.

– До 2010 року DZIDZIO – це гурт «Друзі», який непогано заробляв у себе? Чому ж вирішили змінити локацію?

– Ми хотіли розвитку. Але класно про це розкаже сам DZIDZIO (сміється). Що то за весільний музикант, який не мріє грати на великій сцені? (Сміється.) Я мріяв про великий зал, щоб було багато слухачів. У 2010 році я переїхав до Києва, але ще десь півтора роки приїжджав до хлопців грати у Львів.

– Багато хто розповідав мені, що починав кар’єру з корпоративів. Знаєш, складається враження, що то така собі відокремлена субкультура. Та й узагалі, що ти за музикант, коли не грав на корпоративах?

– Щоб зрозуміти кайф та важкість успіху, треба пройти через це все. Це дуже загартовує. І морально, і фізично. Тому щось у тому є.

– У мене є питання, котре д