Неделя с Аргументами. Все права защищены. Любое использование материалов допускается только с согласия редакции

© 2017 Еженедельники "Аргументы недели", "События недели"

Обратная связь:

Валентина Степова: Завжди потрібно мати мрію!

Вона – тендітна жінка з дуже сильним характером. Має власну думку й завжди залишається сама собою. За десять років, що були присвячені українській опері, прославилась як оперна співачка з дуже характерним ліричним сопрано. Але не тільки велика театральна сцена приваблює Валентину СТЕПОВУ! Вона прагне випробувати себе в різних сферах: сольна діяльність, концерти, дуети. Вона в постійному пошуку й випробуваннях! 

 

 


Знайомтесь: співачка, народна артистка України, людина з неймовірно чарівним голосом, жінка з відкритим серцем – Валентина Степова! 

 

– Вас знає багато наших читачів, але ж дозвольте вас представити, як то кажуть, із самого початку. Хто ви є? 


– Маю дві державні нагороди: народна артистка України, кавалер ордена Княгині Ольги третього ступеня. Академічна співачка.

 

– Де ви працюєте зараз? 


– Я солістка Академічного ансамблю пісні і танцю Національної гвардії України. До того я десять років працювала в Національній опері України, займалась безпосередньо своєю творчою кар’єрою, багато гастролювала. Вже понад десять років займаюсь ще й викладацькою діяльністю. 

 

– Валентино, розкажіть, будь ласка, що значить «академічний спів»? 


– Це академічна манера співу. Взагалі є декілька манер: академічна, народна, естрадна. Академічний спів – це манера, котрою користуються оперні співаки, які виконують класичну музику. 

 

– Такою манерою можна співати будь-що? 


– Ні. Музика повинна бути написана саме для академічного голосу. Має бути певний діапазон. Як правило, у академічних співаків це мінімум дві з половиною октави. Чим більше діапазон від найнижчої ноти до найвищої, тим більше можливостей у співака. Ще такі виконавці мають свої градації: сопрано, тенори, баритони, баси… 

 

– У вас сопрано? 


– Так, у мене високе сопрано, раніше називалось ще лірико-колоратурне сопрано. Зараз з роками голос став більш густий, називається ліричне сопрано. А взагалі я зараз синтезую – використовую естрадну манеру та академічну. Це дуже популярно у світі. До речі, Андреа Бочеллі дуже активно користується такою подвійною манерою співу. Я дуже його шаную, у моєму репертуарі є декілька творів з його репертуару. 

 

– Академічного співу необхідно навчатися у вищих навчальних закладах? 


– Учитися треба обов’язково. Сам співак міг би навчитися, але дуже важливо, щоб поруч був талановитий педагог, який буде контролювати, підказувати, допомагати голосу розвиватися. 

 

– А може бути так: дитинка народилася, росте собі і якось заспівала таким оперним співом – родина радіє, бо в сім’ї талант народився, і все, далі якось само собою?..

 
(сміється). Як на мiй викладацький досвід та спостереження, я б казала, що академічний голос «прорізається» вже з дитинства. Можливо, деякі фахівці іншої думки. Розумієте, дитина, доки її ніхто не навчав, просто співає, як їй Бог дав. Але вже можна почути, чи то є академічний спів, чи народна манера, чи просто дитинка собі інтонує. Тобто за характером голосу, тембру вже можна, в принципі, розпізнати. Раніше чи пізніше, але можна. 


Я, наприклад, з дитинства співала вже академічною манерою, тому мені потім обирати не довелось. І по сьогодні співаю так. Можна змусити мій голос співати по-іншому, але то буде не моє. Мені легше співати своєю манерою, так що це від природи, я вважаю. Так само й народні голоси, відкриті, колоритні. Вони мають свою специфічну манеру, і вони теж від природи – цього навчити не так просто. Голос можна розвивати, але він має основу від природи. 

 

– Ми зараз можемо привернути увагу батьків до цього питання – може, у них дома росте майбутня оперна зірка, але вони цього не розуміють...


– Мені здається, що дитина, сама того не підозрюючи, підштовхує батьків до того, що їй треба. Батьки, як правило, це небайдужі люди – дитинка народилась, вони щасливі, придивляються, що їй подобається. І відповідно діють: хоче малювати – то відводять до художньої школи, так само й зі співом або іншими творчими здібностями. Це все якось із дитинства проявляється, дитина своїми бажаннями підштовхує батьків. А батьки вже допомагають. А якщо дитина, крім таланту, має ще й наполегливість, має конкретну в житті цілеспрямованість, а це теж, на мою думку, дається від Бога, то це головне. 

 

– То так було з вами? 


– У моєму дитинстві ніхто не акцентував увагу на тому, що я співаю, що в мене є здібності. Я просто собі розвивалась, мені все це дуже подобалось. Але я дуже хотіла стати співачкою. І вже навколо цієї моєї мрії все почало складатися саме так, як потрібно. Тобто батьки допомогли мені поступити в музичне училище, потім до консерваторії. Я вважаю, що коли Бог показує дитині її шлях, далі вже знаходяться люди, спочатку батьки, далі інші люди, обставини, які допомагають. І це не тільки в мистецтві, це будь-якої галузі стосується. Треба мати свою мету!

 

– Як вважаєте, творчій людині складніше знайти себе в житті? 


– Чому це? Ні. Головне – мати мету, тоді людина обов’язково себе знайде. Необхідно завжди ставити перед собою високу планку. Чим вища та планка, тим більша ймовірність, що все вийде. 

 

– Знайти свій шлях – це ж не питання грошей, це щось більше? 


– Я взагалі про гроші не думала. Я щаслива, бо все життя займаюсь своєю улюбленою справою. І завжди кажу, що я вдячна Господу, людям, своїй долі, що улюбленою справою я ще й заробляю на життя. Це правильно, і це велике щастя. 
 
– І все ж продовжу: як вважаєте, молодим людям, які мріють заробляти на життя співом, їм зараз важче? 


– Розумієте, це ж не питання часу. Пробиватися в житті треба все одно самому. Це було завжди. Але я так скажу: коли я поступала до консерваторії, нас було всього десять, тобто на курс брали всього десятьох, найбільш талановитих. Коли не було талантів, брали скільки є – п’ять, шість, тобто найкращих, але не більше десятьох, розумієте? Зараз у навчальних закладах на курс приймають сорок, а то і п’ятдесят студентів, бо ті оплачують своє навчання. Це окрема тема. Вибачте, але в нас не вистачить для всіх театрів. У будь-якому театрі завжди потрібні талановиті співаки, талановиті актори, вони повинні мати красиві голоси, щоб люди приходили на вистави. Усе, що стосується оперного мистецтва, дуже серйозно. Звичайно, ті, хто не потрапляє в цю обойму, вони ображаються, думають, що їх не помітили, недооцінили.

 

Але перемагає лише найкращий – і не тільки за красою голосу. Мати красивий голос та бути талановитим замало. Треба ще мати харизму особливу, треба бути сильним, наполегливим, вміти добиватися свого. Ніхто не прийде і не відведе тебе за ручку, не скаже: будеш співати тут… Такого ніколи не було й не буде. Людина все одно сама прокладає собі шлях: шукає людей, які допоможуть, спілкується. Ти можеш мати чудовий голос, але бути таким скандальним, що ніхто не захоче з тобою працювати. Ще треба розуміти, що театру необхідно віддаватись до кінця, і, можливо, одному театру. 


Я, наприклад, дуже непосидюча, мені тісно на одному місці. Я завжди прагну незалежності, гастролюю, думаю, чого б ще цікавого можна зробити в творчості, куди ще хочу поїхати. Сидіти на одному місці не для мене. Театру важливо, щоб співак був у них постійно – прийшов талановитий, здібний, вписався в колектив та все життя належав йому. 

 

– Скажіть, будь ласка, а ви в оперу ходите? 


– Зараз ні. Не ходжу через те, що це дуже болісно для мене. Коли заходжу до театру, одразу спогади… Розумієте, опера була моєю великою мрією, але, на жаль, мені самій довелося залишити театр. Це болісно… 

 

– В ансамблі ви знайшли своє місце? 


– То зовсім інше. Хоч я й солістка, але мені не вистачає сольних, окремих виступів. Концерти ансамблю – це завжди велика кількість виконавців, соліст виконує лише дві-три композиції. Я ж звикла до масштабних проектів. Але я добре розумію, що такий вид мистецтва наразі дуже потрібен. У країні йде війна, і ми зобов’язані підтримувати наших воїнів. У нас зараз інша місія: ми виступаємо переважно перед військовими, підтримуємо їх бойовий дух. 

 

– Чи маєте ви мрію, пов’язану з творчістю?


– Кажуть, що про мрії розповідати не можна. Але я хотіла б сказати про те, чим я останнім часом займаюсь. У мене є цікаві творчі задуми, що дуже приємно. Наприклад, я познайомилась із молодим дуже талановитим співаком Артемом Кондратюком, переможцем конкурсу «Голос країни». У серпні цього року на фестивалі «Пісенний Спас», присвяченому Володимиру Шинкаруку, ми з Артемом представили два дуже красиві дуети, глядачі високо оцінили наш виступ. Тепер чекають на нові дуети. Мені здається, що в нас вийшов красивий тандем. Є плани попрацювати далі. Крім того, у мене є декілька нових творів, над якими я зараз працюю і хочу зробити під них відео.


Останнім часом мене часто запрошують на конкурси в якості журі, і я із задоволенням ці запрошення приймаю. Дуже приємно брати участь у таких конкурсах, де співають діти або підлітки. А ще наступний рік ювілейний для мене, і мені хотілося б щось цікаве зробити і для себе, і для шанувальників. Маю в думках дві програми, котрі я хочу представити своєму слухачеві. Сподіваюсь, то буде щось цікаве. 

 

– Наша редакція бажає вам здійснення всіх мрій. Чекаємо на ваші концерти! 


– Дякую! 

 

Share on Facebook
Share on Twitter
Please reload

Please reload

Также вам может быть интересно: