Валентина Степова: Завжди потрібно мати мрію!

Вона – тендітна жінка з дуже сильним характером. Має власну думку й завжди залишається сама собою. За десять років, що були присвячені українській опері, прославилась як оперна співачка з дуже характерним ліричним сопрано. Але не тільки велика театральна сцена приваблює Валентину СТЕПОВУ! Вона прагне випробувати себе в різних сферах: сольна діяльність, концерти, дуети. Вона в постійному пошуку й випробуваннях!

Знайомтесь: співачка, народна артистка України, людина з неймовірно чарівним голосом, жінка з відкритим серцем – Валентина Степова!

– Вас знає багато наших читачів, але ж дозвольте вас представити, як то кажуть, із самого початку. Хто ви є?

– Маю дві державні нагороди: народна артистка України, кавалер ордена Княгині Ольги третього ступеня. Академічна співачка.

– Де ви працюєте зараз?

– Я солістка Академічного ансамблю пісні і танцю Національної гвардії України. До того я десять років працювала в Національній опері України, займалась безпосередньо своєю творчою кар’єрою, багато гастролювала. Вже понад десять років займаюсь ще й викладацькою діяльністю.

– Валентино, розкажіть, будь ласка, що значить «академічний спів»?

– Це академічна манера співу. Взагалі є декілька манер: академічна, народна, естрадна. Академічний спів – це манера, котрою користуються оперні співаки, які виконують класичну музику.

– Такою манерою можна співати будь-що?

– Ні. Музика повинна бути написана саме для академічного голосу. Має бути певний діапазон. Як правило, у академічних співаків це мінімум дві з половиною октави. Чим більше діапазон від найнижчої ноти до найвищої, тим більше можливостей у співака. Ще такі виконавці мають свої градації: сопрано, тенори, баритони, баси…

– У вас сопрано?

– Так, у мене високе сопрано, раніше називалось ще лірико-колоратурне сопрано. Зараз з роками голос став більш густий, називається ліричне сопрано. А взагалі я зараз синтезую – використовую естрадну манеру та академічну. Це дуже популярно у світі. До речі, Андреа Бочеллі дуже активно користується такою подвійною манерою співу. Я дуже його шаную, у моєму репертуарі є декілька творів з його репертуару.

– Академічного співу необхідно навчатися у вищих навчальних закладах?

– Учитися треба обов’язково. Сам співак міг би навчитися, але дуже важливо, щоб поруч був талановитий педагог, який буде контролювати, підказувати, допомагати голосу розвиватися.

– А може бути так: дитинка народилася, росте собі і якось заспівала таким оперним співом – родина радіє, бо в сім’ї талант народився, і все, далі якось само собою?..

(сміється). Як на мiй викладацький досвід та спостереження, я б казала, що академічний голос «прорізається» вже з дитинства. Можливо, деякі фахівці іншої думки. Розумієте, дитина, доки її ніхто не навчав, просто співає, як їй Бог дав. Але вже можна почути, чи то є академічний спів, чи народна манера, чи просто дитинка собі інтонує. Тобто за характером голосу, тембру вже можна, в принципі, розпізнати. Раніше чи пізніше, але можна.

Я, наприклад, з дитинства співала вже академічною манерою, тому мені потім обирати не довелось. І по сьогодні співаю так. Можна змусити мій голос співати по-іншому, але то буде не моє. Мені легше співати своєю манерою, так що це від природи, я вважаю. Так само й народні голоси, відкриті, колоритні. Вони мають свою специфічну манеру, і вони теж від природи – цього навчити не так просто. Голос можна розвивати, але він має основу від природи.

– Ми зараз можемо привернути увагу батьків до цього питання – може, у них дома росте майбутня оперна зірка, але вони цього не розуміють...

– Мені здається, що дитина, сама того не підозрюючи, підштовхує батьків до того, що їй треба. Батьки, як правило, це небайдужі люди – дитинка народилась, вони щасливі, придивляються, що їй подобається. І відповідно діють: хоче малювати – то відводять до художньої школи, так само й зі співом або іншими творчими здібностями. Це все якось із дитинства проявляється, дитина своїми бажаннями підштовхує батьків. А батьки вже допомагають. А якщо дитина, крім таланту, має ще й наполегливість, має конкретну в житті цілеспрямованість, а це теж, на мою думку, дається від Бога, то це головне.

– То так було з вами?

– У моєму дитинстві ніхто не акцентував увагу на тому, що я співаю, що в мене є здібності. Я просто собі розвивалась, мені все це дуже подобалось. Але я дуже хотіла стати співачкою. І вже навколо цієї моєї мрії все почало складатися саме так, як потрібно. Тобто батьки допомогли мені поступити в музичне училище, потім до консерваторії. Я вважаю, що коли Бог показує дитині її шлях, далі вже знаходяться люди, спочатку батьки, далі інші люди, обставини, які допомагають. І це не тільки в мистецтві, це будь-якої галузі стосується. Треба мати свою мету!

– Як вважаєте, творчій людині складніше знайти себе в житті?

– Чому це? Ні. Головне – мати мету, тоді людина обов’язково себе знайде. Необхідно завжди ставити перед собою високу планку. Чим вища та планка, тим більша ймовірність, що все вийде.

– Знайти свій шлях – це ж не питання грошей, це щось більше?

– Я взагалі про гроші не думала. Я щаслива, бо все життя займаюсь своєю улюбленою справою. І завжди кажу, що я вдячна Господу, людям, своїй долі, що улюбленою справою я ще й заробляю на життя. Це правильно, і це велике щастя. – І все ж продовжу: як вважаєте, молодим людям, які мріють заробляти на жи